КАС ВС розглянув справу про визнання незаконним та скасування рішення сільради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянам для ведення особистого селянського господарства.

Спірне питання - розташування земельної ділянки у межах заповідного урочища місцевого значення, що свідчить про її належність до земель природньо-заповідного фонду та унеможливлює передання цієї ділянки у приватну власність з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства після створення заповідного урочища місцевого значення.

КАС ВС зауважує, що системний аналіз норм чинного законодавства, зокрема, статей 22, 116, 118 ЗК України передбачає наявність певного алгоритму та поетапного процесу безоплатної передачі земельних ділянок державної та комунальної власності у власність громадян, а саме:

1) подання громадянином клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування щодо отримання земельної ділянки у власність;

2) отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (або мотивовану відмову у його наданні);

3) після розроблення проекту землеустрою такий проект погоджується, зокрема з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин у відповідності до приписів статті 186-1 ЗК України;

4) здійснення державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі;

5) подання громадянином погодженого проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу МС, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, про що, в свою чергу, такий орган у 2-тижневий строк, зобов`язаний прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність або рішення про відмову передання земельної ділянки у власність чи залишення клопотання без розгляду.

Отже, КАС ВС дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою питання правового статусу земельної ділянки, зокрема, не встановили, чи виступає рішення сільради чинною та єдиною правовою підставою для внесення та збереження відомостей про цю ділянку в Державному земельному кадастрі, що є визначальним для оцінки належності обраного прокурором способу захисту.

Крім того, не досліджено наявність або відсутність фактичного перетину меж та накладання земельних ділянок, оскільки не витребувано та не надано оцінку належним та допустимим доказам: картографічним матеріалам, схемі розташування земель природно-заповідного фонду та охоронному зобов`язанню. Адже без дослідження просторових даних неможливо встановити, чи дійсно сформована земельна ділянка накладається на землі заповідного урочища, що є необхідною умовою для констатації порушення інтересів держави.

Поряд з цим, не оцінено реальність загрози інтересам держави. Суди першої та апеляційної інстанцій не перевірили доводи прокурора про те, що саме лише існування в кадастрі запису про земельну ділянку з цільовим призначенням, що суперечить статусу природно-заповідного фонду, створює перешкоди в реалізації державою права власності та забезпеченні охоронного режиму об`єкта, незалежно від наявності зареєстрованого речового права за третьою особою.

Підсумовуючи вищезазначене, КАС ВС встановив, що рішення судів попередніх інстанцій не відповідають вимогам статті 242 КАС України та підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова КАС ВС від 11.12.2025 по справі 340/4523/23