Рівненський апеляційний суд відмовив особі, яку місцевий суд притягнув до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі у тексті — КУпАП) та стягнув з нього в дохід держави штраф у розмірі 17 000 гривень із позбавленням права керування транспортними засобами упродовж року, у задоволенні клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження через неповажність причин.

Згідно з ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня проголошення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Норми діючого КУпАП не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення процесуального строку оскарження постанови суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Разом із тим, право суду на поновлення строку не є безмежним.

Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин його пропуску не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження: цікавитися провадженням її справи, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов’язки, оскільки одним із критеріїв «розумності строку» є саме поведінка заявника.

Строк на оскарження постанови суду першої інстанції може бути поновлений скаржникові виключно у разі, коли він пропущений із поважних причин, які об’єктивно позбавляли останнього реалізувати своє законне право на оскарження судового рішення.

Клопотання про поновлення строку не може носити формальний характер, а наведені в ньому обставини повинні доводитися заявником належними та допустимими доказами.

Що стосується клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження, то скаржник його обґрунтував, зокрема, тим, що повний текст оскаржуваної постанови він не отримував і це свідчить про поважність причин пропуску строку апеляційного оскарження.

На спростування таких доводів, у матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, яке свідчить про отримання апелянтом оскаржуваної постанови, апеляційну скаргу на яку він до Рівненського апеляційного суду надіслав через п’ять тижнів, пропустивши встановлений для цього десятиденний строк з дня проголошення судового рішення в суді першої інстанції.

Оскільки наведені скаржником причини пропуску ним строку апеляційного оскарження спростовуються матеріалами справи, то подане ним клопотання Рівненський апеляційний суд відхилив.