10 квітня 2023 року 28-річний військовозобов'язаний М., перебуваючи у Чортківському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (надалі –Чортківський районний ТЦК та СП), відмовився отримати від працівників центру бойову повістку і вранці наступного дня відправитись до військової частини для проходження військової служби під час мобілізації. Хоча висновком військово-лікарської комісії (надалі – ВЛК) його визнано придатним для проходження військової служби.
Вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 8 листопада 2023 року М. визнано винуватим в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період (ст. 336 КК України) та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі.
До відома: санкція ст. 336 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 5 років.
Не погодившись із судовим рішенням, захисник М. подав апеляційну скаргу та просив вирок скасувати, визнати його підзахисного невинуватим і закрити провадження за відсутністю в діях обвинуваченого складу інкримінованого правопорушення. Уважав, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 35 Конституції України, кожному гарантоване право на свободу віросповідання, та за рішенням Європейського суду з прав людини М. не підлягав мобілізації через приналежність до релігійного об'єднання "Свідки Єгови в Україні". Крім того, він доглядав за своєю 88-річною бабусею.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах поданої апеляційної скарги та дослідивши відомості про особу обвинуваченого, дійшла висновку, що суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення й підстав для його скасування немає.
Так, М. своєї вини не визнав і вважав, що через релігійні переконання не міг брати до рук зброю, вдягати військову форму і виконувати військові накази, тому, відповідно до ч. 4 ст. 35 Конституції України, просив замінити військову службу на альтернативну.
Однак колегія суддів указала, що ч. 4 ст. 35 Конституції України також наголошувала, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У час, коли саме існування України як держави поставлено під загрозу, і вона обороняється від нападу країни, що значно переважала її за площею, кількістю населення, озброєння, володіла ядерною зброєю, ці та інші фактори можуть характеризуватись як непередбачувана та виключна ситуація (рішення ЄСПЛ у справі «Cristian-Vasile Terhes against Romania» від 13 квітня 2021 року, № 49933/20). Факт відмови обвинуваченого отримати бойову повістку та підписати її зафіксовано в Акті, складеному працівниками Чортківського РТЦК 10 квітня 2023 року.
Також колегія суддів визнала таким, що не заслуговувало на увагу, твердження захисника про наявність у М. права на відстрочку від призову у зв'язку із доглядом за старенькою бабусею. Долучені до матеріалів справи документи оформлені у серпні 2023 року, а на обліку в Чортківському районному ТЦК М. перебував із 10 квітня 2023 року. Таким чином, на час вручення повістки він не мав права на відстрочку від мобілізації.
Проаналізувала колегія суддів і посилання захисника на численні рішення ЄСПЛ щодо відмови від військової служби з релігійних переконань і тлумачення ЄСПЛ ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у контексті сумлінної відмови від військової служби, та дійшла висновку, що вітчизняне законодавство не передбачало можливості уникнути призову за мобілізацією на підставі релігійних переконань. Ці переконання не можуть бути підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у разі її ухилення від мобілізації за ст. 336 КК України, що узгоджувалось із постановою Об'єднаної палати ККС ВС у справі № 573/838/24 від 27 жовтня 2025 року.
Практика Європейського суду з прав людини, на яку посилався захисник, стосувалася призову на строкову службу у мирний час, тоді як Україна перебуває у стані збройної агресії і в державі діє особливий правовий режим мобілізації. Таким чином, жодні релігійні переконання не могли бути підставою для ухилення громадянина України, визнаного придатним до військової служби, від мобілізації з метою виконання свого конституційного обов'язку із захисту територіальної цілісності та суверенітету держави від військової агресії з боку іноземної країни.
Відмова М. виконувати законні вимоги працівників РТЦК не може бути виправдана посиланнями на релігійні переконання, оскільки право на альтернативну службу зупинено під час дії воєнного стану та не поширюється на мобілізаційний призов, а ч. 4 ст. 35 Конституції України не надає підстав для звільнення М. від кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України.
Погодилась колегія суддів і з призначеним обвинуваченому покаранням. Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, місцевий суд урахував, що М. скоїв нетяжкий злочин (ст. 12 КК України), однак учинив його в умовах продовження дії воєнного стану на території України, і за відсутності обставин, що пом'якшували та обтяжували покарання, вірно призначив покарання у виді позбавлення волі на мінімальний термін.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу захисника обвинуваченого М. залишила без задоволення, а вирок Чортківського районного суду Тернопільської області 8 листопада 2024 року – без змін.
