У справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, діє презумпція спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов'язок саме відповідача спростувати таку презумпцію. Надмірна тривалість кримінального провадження сама по собі здатна призвести до моральних страждань особи через тривалу невизначеність спірних правовідносин, необхідність відвідування органів досудового розслідування, неможливість здійснювати звичайну щоденну діяльність і підрив репутації тощо.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
У справі, що переглядалася, позивач звернувся з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним кримінальним переслідуванням, яке тривало понад 10 років і завершилося закриттям провадження за відсутністю події злочину.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, дійшов висновку, що внаслідок безпідставного перебування під слідством і судом понад 10 років позивачу завдано моральної шкоди, яка проявилась у тривалих стражданнях, обмеженні конституційних прав, порушенні зв’язків, погіршенні репутації та стосунків з оточенням.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, зазначив, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання йому моральної шкоди, а сам факт тривалого перебування під слідством і закриття провадження не є достатнім для відшкодування шкоди. До того ж для позивачки є сатисфакцією те, що слідством доведено відсутність події злочину. При цьому органи слідства перевіряли доводи потерпілої у злочині (ДТП) та проводили різні слідчі дії відповідно до чинного КПК України для встановлення істини у справі. Також апеляційний суд не встановив причинно-наслідкового зв’язку між діями правоохоронних органів і заявленою шкодою, а висновки суду першої інстанції визнав поверховими та формальними.
КЦС ВС виснував, що суд першої інстанції всебічно і повно дослідив докази, обґрунтовано визнавши факт завдання позивачу моральної шкоди внаслідок тривалого, безпідставного перебування під слідством, що тривало понад 10 років. При цьому суд першої інстанції правильно врахував обмеження конституційних прав позивача, порушення його соціальних зв’язків, репутації, а також психологічні страждання, викликані тривалою невизначеністю та процесуальними обтяженнями.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Розумність тривалості провадження повинна визначатись у контексті відповідних обставин справи та з огляду на критерії, передбачені прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема складність справи, поведінку заявника, а також органів влади, пов’язаних зі справою.
КЦС ВС зазначив, що апеляційний суд необґрунтовано відмовив у позові, не врахувавши, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, необхідно виходити з презумпції завдання позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію. Відповідач у цій справі матеріально-правову презумпцію не спростував.
Крім того, КЦС ВС наголосив на необхідності дотримання принципу справедливості та захисту прав особи у кримінальному процесі, зокрема у випадках надмірно тривалого слідства, що є підставою для компенсації моральної шкоди державою.
З огляду на викладене постанову апеляційного суду скасовано, а рішення суду першої інстанції залишено в силі як законне та обґрунтоване.
Постанова ВС від 17 вересня 2025 року у справі №461/6351/23 (провадження № 61-14106св24) можна ознайомитися за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/130409687.
