Суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Сергій Фомін виступив на форумі з кримінального права та процесу імені Й. Л. Бронза з доповіддю «Окремі питання оскарження вироків у провадженнях, судовий розгляд у яких здійснювався за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 КПК, у кримінальних провадженнях щодо проступків та на підставі угод».
Сергій Фомін розповів про особливості оскарження вироків, ухвалених у скороченому порядку відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України. Він звернув увагу на ухвалену 16 вересня 2024 року постанову об’єднаної палати ККС ВС у справі № 444/870/22 і на викладений у ній правовий висновок, згідно з яким часткове заперечення винуватості у вчиненні окремого епізоду кримінального правопорушення чи невизнання цивільного позову не позбавляє суд права застосувати процедуру, передбачену ч. 3 ст. 349 КПК України. В такому разі суд може не досліджувати докази стосовно неоспорюваних обставин і провести розгляд у загальному порядку лише щодо оспорюваних. Водночас обов’язком суду залишається встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню відповідно до ч. 1 ст. 91 КПК України.
Суддя зупинився й на проблемі непослідовної позиції прокурорів, які, погоджуючись з обвинувальним актом та зазначеними в ньому обставинами, що пом’якшують покарання, згодом в апеляції намагаються їх оспорювати. Такий підхід, на думку доповідача, є неприпустимим. Показовим у цьому контексті став висновок Верховного Суду у постанові ККС ВС від 14 травня 2025 року у справі № 202/13244/23, де Суд констатував, що апеляційний суд безпідставно не врахував щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, які були враховані судом першої інстанції і не оспорювалися прокурором. Верховний Суд зазначив, що обставини, які не оспорювалися сторонами під час судового розгляду, не можуть бути оспорені в апеляційному порядку.
Окремий блок доповіді був присвячений питанням вироків на підставі угод. Суддя наголосив, що укладення угоди про примирення у «двооб’єктних» кримінальних правопорушеннях є допустимим, адже закон не містить жодної заборони. Цю позицію підтверджує постанова ККС ВС від 26 червня 2025 року у справі № 675/1502/24, в якій суд визнав безпідставними доводи прокурора про неможливість укладання угоди про примирення в подібних справах. Було наголошено: ст. 469 КПК України визначає коло проваджень, де допускається укладення угоди про примирення, встановлюючи лише один виняток щодо уповноважених осіб юридичної особи, стосовно якої здійснюється провадження. Жодних інших обмежень закон не передбачає.
У рамках цього ж форуму виступила і суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська, висвітливши тему «Актуальні питання практики Верховного Суду у кримінальних провадженнях». Доповідачка зауважила, що такі заходи не лише вшановують пам’ять видатних адвокатів, які стали вчителями для багатьох поколінь юристів, а й створюють простір для професійної дискусії між адвокатами, представниками правоохоронних органів і державних інституцій. Саме обмін думками, наголосила суддя, є найкращим способом підтримувати традиції правничої спільноти.
Розглядаючи практику Верховного Суду, Олександра Яновська відзначила проблематику оскарження вироків, ухвалених на підставі угод. Вона звернула увагу на ситуації, коли в угоді передбачене конкретне покарання, однак у вироку додатково зазначається конфіскація майна, яка не була предметом домовленостей. Такі випадки суддя назвала істотним порушенням прав обвинуваченого, адже він повинен знати і розуміти всі умови угоди, зокрема щодо виду та обсягу покарання.
Окремий акцент у доповіді було зроблено на питанні «очевидної недопустимості доказів». Суддя пояснила: допустимість доказів часто стає ключовим елементом захисту, проте важливо розрізняти ситуації, коли недопустимість може бути встановлена лише після дослідження судом, і ті випадки, коли вона є «очевидною». Останнє випливає зі змісту ст. 87 КПК України та гарантій ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які передбачають істотні порушення прав і свобод, заборону катувань, право не свідчити проти себе, необхідність судового дозволу на проведення певних слідчих дій тощо.
Доповідачка також звернула увагу на проблему пасивної позиції сторони захисту. На її думку, ефективна змагальність передбачає активність обох сторін, і спроби відкласти фіксацію порушень для використання їх пізніше не завжди можуть бути виправданими. Сучасна практика все більше виходить з того, що кожна сторона має проявляти належну ініціативу та наполегливість у захисті своїх прав.
Завершуючи виступ, суддя акцентувала на дотриманні права на захист під час проведення процесуальних та слідчих дій. Вона наголосила, що важливо розмежовувати такі дії з огляду на те, чи залежать вони від волі обвинуваченого. Якщо йдеться про дії, що напряму пов’язані з волевиявленням (допит, слідчий експеримент, впізнання), обов’язковою є присутність адвоката. Натомість дії, які не залежать від волі особи (наприклад, відбір біологічних зразків), можуть бути здійснені й без захисника, але з обов’язковим дотриманням інших процесуальних гарантій.
Захід організовано Радою адвокатів Одеської області за ініціативи Комітету кримінального права та процесу Ради адвокатів Одеської області.
Фото надали організатори.
