У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали обвинуваченого винуватим та засудили за ч. 1 ст. 162 КК України за те, що він без згоди власника, без рішення суду незаконно проник до належної на праві власності потерпілій квартири. У касаційній скарзі засуджений стверджує, що в його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України, оскільки квартира потерпілої не є житлом, вона там не проживала, бо квартира не придатна для цього.
Залишаючи рішення судів попередніх інстанцій без зміни, Верховний Суд вказав, що ч. 1 ст. 162 КК України передбачає відповідальність за незаконне проникнення до житла, а так само інші дії, що порушують недоторканність житла, під яким потрібно розуміти як приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо), а також ті його частини, де може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай, баня, льох тощо), так і будь-яке поміщення, незалежно від його призначення і правового статусу, яке перебуває у фактичному володінні особи та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також усі його складові частини.
Колегія суддів ККС ВС зазначила, що в розумінні ч. 1 ст. 162 КК України квартира, призначена для постійного або тимчасового проживання, проте в конкретний проміжок часу не придатна для цього через відсутність відповідного внутрішнього оздоблення та ремонту, відповідає всім ознакам житла як предмета кримінального правопорушення, визначеного у вказаній нормі. Проникнення в квартиру, яка належить на праві власності іншій особі і перебуває в її фактичному володінні, без дозволу та відома власника, який є й фактичним володільцем, і без законних на те підстав є порушенням недоторканності житла, що тягне настання відповідальності за ч. 1 ст. 162 КК України.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що квартира потерпілої відповідає всім притаманним житлу ознакам в аспекті застосування ч. 1 ст. 162 КК України, про що свідчать фактичні дані з досліджених судом доказів, серед яких – свідоцтво про право власності на нерухоме майно; витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності; договір про участь у фінансуванні реконструкції будинку між обвинуваченим як управителем та потерпілою як довірителем; акт прийому-передачі об’єкта інвестування – цієї квартири, а також показання свідків, потерпілої та обвинуваченого.
Постанова ККС ВС від 17 липня 2025 року у справі № 686/4313/20 (провадження № 51-25км25) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/129015163.
