Судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Альберт Єзеров, Наталія Коваленко, суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Павло Пархоменко і начальник управління аналітичної та правової роботи Касаційного адміністративного суду департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду Юрій Пивовар взяли участь у Міжнародному науково-експертному форумі «Соціальна згуртованість і соціальна справедливість: конституційний вимір».
Мета заходу – обговорення викликів і перспектив забезпечення соціальної згуртованості та соціальної справедливості в контексті конституціоналізму. Форум став платформою для професійного діалогу між суддями, національними та міжнародними експертами, а також представниками державної влади щодо правового забезпечення та реалізації соціально-економічних прав.
Павло Пархоменко окреслив питання щодо соціального захисту прав дитини. Він звернув увагу на загальні положення щодо змісту принципу найкращих інтересів дитини. Верховний Суд імплементував цей принцип у свою практику, спираючись на підходи Комітету ООН з прав дитини та Європейського суду з прав людини. Зокрема, у постанові ВС від 15 травня 2025 року у справі № 201/13014/23 підкреслено про застосування широкого підходу Комітету ООН з прав дитини, що відображений у Зауваженнях загального порядку № 14 (2013) «Про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню її інтересів (пункт 1 статті 3)». Ці положення були інтегровані в практику ВС і дали змогу визначити ключові елементи згаданого принципу, які є універсальними для будь-яких судових справ. У справах, що стосуються захисту прав дитини, її найкращі інтереси завжди є пріоритетними, наголосив спікер.
Суддя розповів про інструменти, що можуть бути використані для судового захисту соціальних прав. Одним із таких інструментів є Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи щодо правосуддя, дружнього до дітей. За словами доповідача, ВС успішно імплементував ці Керівні принципи, зокрема, у справі за позовом прокурора щодо утворення служб у справах дітей при сільських радах. Попри відмову судів нижчих інстанцій ВС задовольнив позов, наголосивши на важливості захисту соціальних прав дітей і реалізації позитивного обов'язку держави зі створення таких органів. Це демонструє, як Керівні принципи можуть слугувати джерелом права та інструментом судового контролю. Ще один підхід – імплементація рішень договірних органів. Спікер навів приклад, коли ВС, посилаючись на Конвенцію про права дитини та Віденську конвенцію про право міжнародних договорів, імплементував рішення Комітету ООН з прав дитини в національну судову практику. Цей підхід є ефективним інструментом для захисту соціальних прав дітей, про який часто забувають на практиці.
Павло Пархоменко також навів правові позиції ВС, які ілюструють захист соціальних прав дітей, зокрема йшлося про:
- визнання дитини такою, що втратила право користування житлом (постанова ВС від 9 грудня 2020 року у справі № 673/1407/18);
- обов'язкову участь органу опіки та піклування (постанова ВС від 22 січня 2025 року у справі № 359/12709/21);
- статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів (постанова ВС від 24 січня 2023 року у справі № 360/3668/18);
- право на одноразову грошову допомогу (постанова ВС від 26 травня 2020 року у справі № 303/5848/16-а).
Насамкінець спікер наголосив на важливості відповідних обговорень і позитивної практики ВС щодо імплементації міжнародних стандартів у сфері захисту прав дитини. Ці підходи створюють ефективні інструменти для учасників правовідносин та осіб, що звертаються до суду за захистом своїх соціальних прав.
Про те, чи спроможна судова практика змінити публічну політику у сфері соціального захисту, розповіла Наталія Коваленко. Вона наголосила, що соціальні права – це своєрідний індикатор ефективності держави в умовах кризи. Навіть під час воєнного стану Конституція України зберігає свою юридичну силу, а обмеження соціальних прав можливе лише в межах, визначених Основним Законом.
Формування судової практики є одним із важливих механізмів реалізації принципів соціальної держави. Суди відіграють ключову роль у конкретизації та наповненні соціальних прав змістом. У перехідний та повоєнний періоди судова практика може активно сприяти формуванню нової моделі соціальної політики, оскільки через рішення у конкретних справах суд спрямовує державу до виконання зобов’язань перед громадянами.
Як зазначила доповідачка, судова практика має регулюючий ефект, змінюючи адміністративну поведінку без зміни законів. Органи влади реагують на рішення Верховного Суду, щоб уникнути повторних спорів та правових ризиків. Таким чином, судова практика трансформує поведінку публічної адміністрації, і навіть поодинокі справи можуть мати системний вплив на практику органів влади.
Суддя нагадала, що згідно зі ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують відповідну норму права.
Наталія Коваленко навела конкретні приклади, коли судова практика впливала на зміну політики суб'єктів владних повноважень у соціальній сфері. Серед іншого, звернула увагу на зразкову справу щодо перерахунку пенсій з урахуванням грошового забезпечення поліцейських Національної поліції України (рішення КАС ВС від 15 лютого 2018 року у справі № 357/13948/16-а), справу щодо права цивільної дружини на одноразову грошову допомогу в разі загибелі чоловіка, з яким вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу (постанова КАС ВС від 2 квітня 2020 року у справі № 357/13948/16-а), а також справу щодо протиправності обмеження максимальним розміру пенсії військовослужбовця при її перерахунку (постанова КАС ВС від 25 липня 2022 року у справі № 580/3451/21).
Зазначила спікерка й про те, що в судах адміністративної юрисдикції часто оскаржуються постанови уряду, які стосуються соціальних прав, що є ще одним прикладом взаємодії судової практики та публічної політики.
Альберт Єзеров розповів про конституційний контроль судів загальної юрисдикції в контексті захисту соціальних прав. Він навів приклади стосовно того, що й загальні (або ординарні) суди здійснюють певні функції конституційного контролю.
Суддя зауважив, що Україна є країною континентальної системи права і має централізовану систему конституційного контролю. Діє Конституційний Суд України, до повноважень якого належить визначення конституційності законів і тлумачення Конституції. В ході останньої судової реформи з тексту Конституції України вилучено визначення Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції та повноваження надавати офіційне тлумачення законів, запроваджено індивідуальну конституційну скаргу, а також повноваження ординарних судів застосовувати пряму дію норми Конституції замість закону, який за висновком такого суду суперечить Конституції. При цьому забезпечення єдності судової практики тепер втілюється не через узагальнюючі рішення Пленуму Верховного Суду, а шляхом надання рішенням Верховного Суду, зокрема прецедентного характеру.
Доповідач зазначив, що ординарні суди також здійснюють конституційний контроль. Суд під час розгляду справи може дійти висновку, що норма закону, який підлягає застосуванню, суперечить Конституції, і не застосувати її, натомість вирішити справу, спираючись на пряму дію норм Конституції та їх безпосереднє застосування. У такому разі суд зобов’язаний звернутися до Пленуму Верховного Суду, який вирішить питання про внесення конституційного подання до Конституційного Суду України. Такий процесуальний механізм дає можливість судам під час застосування правових норм, зокрема й конституційних, забезпечувати реальний зв’язок між соціальними відносинами та юридичними нормами.
Пряме застосування Конституції в поєднанні з принципом її верховенства над іншими правовими актами неминуче передбачає правомочність судів відмовитися від застосування будь-якого правового акта, який вони визначають як неконституційний у цілому або в частині. Через цей процесуальний механізм роль судів у системі балансування влади значно посилюється. В такій ситуації формується взаємодія між судами системи судоустрою та Конституційним Судом України. Альберт Єзеров акцентував, що роль ординарних судів у здійсненні конституційного контролю не породжує конкуренції з Конституційним Судом, йдеться про процесуальну взаємодію з метою захисту прав.
Застосування відповідних процесуальних механізмів зумовлює як ефективність здійснення правосуддя ординарними судами, так і ефективність діяльності Конституційного Суду України. Особливо гостро ці питання постають в адміністративному судочинстві, яке відповідно до Основного Закону України покликане здійснювати захист прав, свобод та законних інтересів особи у сфері публічно-правових відносин, коли здійснюється захист особи від свавільних дій держави. Крім того, поновлення порушених прав у соціальній сфері призводить до суттєвих наслідків у бюджетній сфері.
Від практики ординарних судів залежить і ефективність реалізації рішень КСУ, насамперед у справах за конституційними скаргами.
Юрій Пивовар зосередився на питанні щодо застосування положень Європейської соціальної хартії у практиці Верховного Суду під час розгляду адміністративних справ.
Спікер наголосив, що Європейська соціальна хартія є частиною національного законодавства відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України». Загалом з моменту ратифікації Хартії її положення згадуються у понад 42 тис. рішень і постанов адміністративних судів по всій Україні. Щодо практики ВС, то за період з 2018 по 2025 рік положення Хартії згадані в 176 рішеннях та постановах при розгляді адміністративних справ.
Тенденція судової практики підтверджує, що Хартія послідовно визнається міжнародним актом, який встановлює європейські стандарти та гарантує соціальні права фізичних осіб. Передусім судова практика звертається до положень Хартії, що стосуються: права на соціальний захист, на пенсійне забезпечення, права осіб з інвалідністю на самостійність та мобільність, на допомогу по безробіттю, права працівника на захист при звільненні. Ці категорії справ є найбільш поширеними для використання або застосування норм Європейської соціальної хартії.
Аналіз судової практики, зокрема у пенсійних спорах, дає змогу виділити кілька основних напрямів застосування Хартії. Серед іншого, її застосовують у частині виплати пенсій особам, що проживають на тимчасово окупованій території або є внутрішньо переміщеними особами; для заперечення обмеження пенсій через зміну місця проживання, оскільки місце проживання не може бути підставою для позбавлення цього права; для переконання в тому, що право на пенсію є частиною міжнародних зобов’язань, які діють на рівні з національним правом.
У цьому аспекті спікер навів постанови КАС ВС щодо предметного застосування положень Європейської соціальної хартії. У цих справах Суд констатував випадки, коли гарантії соціального права, що випливають із Конституції України та міжнародних зобов'язань держави, а саме з Європейської соціальної хартії, перевищують обсяг, передбачений національним законодавством або підзаконним актом. Прикладами таких справ є: справа щодо захисту права дітей, народжених після смерті годувальника, на пенсію у зв’язку з втратою годувальника (постанова КАС ВС від 19 жовтня 2022 року у справі № 420/5/22); справа щодо виплати особі допомоги по безробіттю (постанова КАС ВС від 25 жовтня 2022 року у справі № 200/13288/21); справа щодо захисту права осіб з інвалідністю на компенсацію транспортного обслуговування (постанова КАС ВС від 19 жовтня 2022 року у справі № 260/4268/21).
На завершення Юрій Пивовар узагальнив основні способи застосування судами положень Європейської соціальної хартії, підкреслюючи її значення для забезпечення соціальних прав в Україні, а також означив низку пропозицій організаційно-правового характеру, спрямованих на вдосконалення практики використання положень Хартії та висновків Комітету соціальних прав органами законодавчої, виконавчої й судової влади і адвокатами та юристами-практиками.
Захід організував Центр дослідження верховенства права Національного університету «Києво-Могилянська академія» у співпраці з Міжнародним фондом «Відродження».
