Проблематика здійснення права спільної власності залишається актуальною, що підтверджується не лише в межах поділу спільного майна (зокрема, у разі розірвання шлюбу, спадкування або набуття права власності за договором дарування тощо), а й під час спільного володіння та користування відповідним майном.
Розглядаючи ефективні способи захисту прав та інтересів власників майна, яке належить їм на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності, слід звернути увагу на договір про порядок володіння та користування спільним майном, можливість укладення якого передбачено положеннями цивільного та сімейного законодавства.
Так, згідно зі статтею 355 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.
Статтею 358 ЦК встановлено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до статті 369 ЦК співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Крім того, статтею 66 Сімейного кодексу України (далі – СК) передбачено, що подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.
Відповідно до пункту 6 глави 1 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок), договір про визначення порядку володіння та користування спільним майном може стосуватися як усього спільного майна, так і його частини.
Порядком визначено, що такий договір може бути як самостійним, так і виступати частиною договору про відчуження частки.
Порядок володіння та користування майном може бути вказаний у договорі відчуження за наявності угоди між учасниками спільної часткової власності про порядок володіння та користування спільним майном або за їхньою письмовою згодою чи за наявності судового рішення про порядок володіння та користування спільним майном (його конкретними частинами).
Форма договору
Відповідно до частини першої статті 639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги стосовно форми договору не встановлені законом.
Відтак, оскільки чинне законодавство не визначає окремих вимог щодо форми договору про порядок володіння та користування спільним майном, під час його укладення мають бути враховані загальні положення цивільного законодавства стосовно форми правочинів (договорів), зважаючи на вимоги статей 205-210, 639 ЦК.
Що стосується володіння та користування земельною ділянкою, то законодавство встановлює обов’язковість письмової форми та нотаріального посвідчення договору (стаття 88 Земельного кодексу України).
Якщо договір укладається не між усіма співвласниками, обов’язковою умовою його нотаріального посвідчення є надання письмової згоди співвласниками, які не беруть у договорі участь (Порядок).
Згідно зі статтею 358 ЦК, якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно. Аналогічно, стаття 66 СК передбачає, що нотаріально посвідчений договір між подружжям про порядок користування житловим будинком, квартирою, іншою нерухомістю або земельною ділянкою є обов’язковим для їхніх правонаступників.
Договір про порядок володіння та користування спільним майном може, зокрема, містити такі умови та інформацію:
- предмет договору;
- опис майна;
- інформацію про співвласників;
- права та обов’язки співвласників;
- порядок користування обумовленим майном (в тому числі із конкретизацією, якими приміщеннями здійснює користування окремий співвласник, а які залишаються у їх спільному користуванні);
- розподіл витрат щодо утримання спільного майна;
- відповідальність сторін;
- строк дії договору;
- інші умови, визначені на розсуд сторін.
Відповідно до Порядку при посвідченні самостійних (без посвідчення договору про відчуження) договорів про порядок володіння та користування майном, право на яке підлягає державній реєстрації, вимагається документ, що посвідчує право власності, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку. Документ, що посвідчує право власності, після його огляду повертається власникові, а в тексті правочину зазначаються найменування цього документа, номер і дата його видачі та найменування юридичної особи, що його видала. У разі коли посвідчення самостійних договорів здійснюється на підставі відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, в тексті правочину зазначаються посилання на цей реєстр, номер і дата отримання інформації з нього.
Інформація станом на 05.06.2025
