Правильно складений і посвідчений заповіт забезпечує реалізацію волі людини щодо долі її майна згідно з нормами закону та допомагає уникнути можливих суперечок між спадкоємцями.
Заповіт – це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю та здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Він може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом, за винятком осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Крім того, спадкодавець має право охопити заповітом права та обов’язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов’язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповіт може стосуватися як усієї спадщини, так і її частини.
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (статті 1233, 1234, 1235, 1236 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс)).
Форма та вимоги до змісту заповіту
Заповіт складається у письмовій формі, де зазначаються місце і час складення заповіту, дата та місце народження заповідача.
Документ має бути складений так, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини. За заповітом майно може бути заповідане тільки у власність.
Нотаріус перевіряє, чи не містить заповіт розпоряджень, що суперечать вимогам законодавства.
Заповідач може покласти на спадкоємця, до якого переходить, зокрема, житловий будинок, квартира або інше рухоме чи нерухоме майно, зобов’язаннянадати іншій особі право користування цим майном або певною його частиною.
Також він може обумовити виникнення права на спадщину в особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов’язаної, так і не пов’язаної з її поведінкою. Наприклад: наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо. Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.
До заповіту може бути включено розпорядження немайнового характеру. Наприклад: визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання заповідача, бажання призначити опіку над неповнолітнім, виконання дій, спрямованих на здійснення певної суспільно корисної мети тощо.
При посвідченні заповіту від заповідача не вимагається подання доказів, які підтверджують його право на майно, що заповідається (глава 3 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 (далі – Порядок)).
Порядок оформлення заповіту
Заповіт може бути написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Підписує заповіт особисто заповідач.
Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. Не вправі підписувати заповіт за заповідача фізична особа, на користь якої заповідається майно.
Також нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним.
На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сім’ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, ім’я, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому (стаття 1247 Кодексу, Порядок).
Хто ще окрім нотаріуса може посвідчити заповіт
Чинним законодавством передбачено, що окрім нотаріусів мають право посвідчити заповіти уповноважені на це посадові особи органів місцевого самоврядування у сільських населених пунктах.
Також посвідчити заповіти, які прирівнюватимуться до заповітів, посвідчених нотаріусами, можуть й інші посадові, службові особи:
заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров’я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров’я, а також начальником госпіталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та осіб з інвалідністю;
заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна;
заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції;
заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, також заповіт працівника, члена його сім’ї і члена сім’ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (начальником) цих частини, з’єднання, установи або закладу;
заповіт особи, яка тримається в установі виконання покарань, може бути посвідчений начальником такої установи;
заповіт особи, яка тримається у слідчому ізоляторі, може бути посвідчений начальником слідчого ізолятора.
Посвідчуються такі заповіти при свідках. Ними можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю.
Заповіти підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
В умовах воєнного або надзвичайного стану за відсутності доступу до Спадкового реєстру нотаріальне посвідчення заповіту, внесення змін до нього та його скасування здійснюються без використання цього реєстру з подальшим внесенням до нього відповідних відомостей протягом п’яти робочих днів з дня відновлення такого доступу (статті 1251-1252 Кодексу, Порядок).
Звертаємо увагу, що під час дії воєнного стану відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» від 28.02.2022 № 164 заповіти військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, а також працівників правоохоронних (спеціальних) органів, органів цивільного захисту, які залучаються до здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії іноземної держави, можуть посвідчуватися командиром (начальником) цих формувань (органів) або іншою уповноваженою таким командиром (начальником) особою з подальшим надсиланням таких заповітів через Генеральний штаб Збройних Сил, Міністерство оборони, відповідний правоохоронний (спеціальний) або інший орган до Міністерства юстиції або його територіального органу для забезпечення їх реєстрації нотаріусами у Спадковому реєстрі. Начальник табору (установи, де створено дільницю) для військовополонених може посвідчувати заповіт військовополоненого.
Командири (начальники) цих формувань (органів, установ) або інша уповноважена таким командиром (начальником) особа посвідчують заповіти відповідно до Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 № 419.
Право заповідача на скасування та зміну заповіту
Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт.
Він має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.
Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.
Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 цього Кодексу.
Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.
Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться заповідачем особисто і провадяться у порядку, встановленому цим Кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України (стаття 1254 Кодексу).
Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту (стаття 1255 Кодексу).
Недійсність заповіту
Відповідно до статті 1257 Кодексу заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
