Скасувавши державну реєстрацію на дамбу, на яку відповідач зареєстрував право власності всупереч вимогам чинного законодавства й за відсутності волевиявлення власника нерухомого майна — Державного агентства меліорації та рибного господарства України.
Рівненський апеляційний суд вважає законним та обґрунтованим рішення місцевого суду, яким задоволено позов прокурора, поданого в інтересах Державного агентства меліорації та рибного господарства України до відповідача — власника дамби — щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні гідротехнічною спорудою шляхом скасування державної реєстрації та зобов’язання повернути гідротехнічну споруду.
Суд апеляційної інстанції відхилив апеляційну скаргу з вимогами відповідача про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового — про відмову у задоволенні позову прокурора.
Суд встановив, що у 2015 році державний реєстратор одного з районних управлінь юстиції зареєстрував за відповідачем право власності на дамбу захисну.
У 2014 році згідно з договором дарування відповідач набув право власності за земельну ділянку площею 1,9 га для ведення особистого селянського господарства, яку в подальшому розділив на три земельні ділянки з присвоєнням їм кадастрових номерів.
За даними селищної ради, гідротехнічна споруда розташована за межами цих ділянок, а власником дамби є Державне агентство меліорації та рибного господарства України й знаходиться на балансі Північного міжрегіонального управління водного господарства, яке не надавало згоди на передачу будь-яких гідротехнічних споруд і не здійснювало передачі земельної ділянки державної власності, на якій вони знаходяться, у власність відповідачеві.
Відповідач в апеляційній скарзі вказав, що спірна дамба є окремою спорудою та не є складовою основного гідротехнічного об’єкта. Також вказав на те, що вона зведена зусиллями його родини, однак не надав суду жодних доказів, що спірне майно було новоствореною річчю, про проведення ними реконструкції, капітального ремонту дамби, як і не заявив клопотання про призначення судової експертизи у справі для доведення вказаних доводів.
Відповідно до ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов’язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не підлягають державній реєстрації речові права та їх обтяження окремо на споруди, що є приналежністю головної речі, або складовою речі.
У постанові Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 401/2975/20 (провадження № 61-6435св23) зазначено, що приналежність до головної речі самостійно не реєструється, як окремий об’єкт нерухомого майна. У такому випадку державному реєстратору необхідно відмовити у державній реєстрації права власності на об’єкт, який є приналежністю головної речі.
Інша постанова Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 903/906/16 вказує, що водний об’єкт не може бути відокремлений від земельної ділянки та бути самосійним (окремо від земельної ділянки, на якій він розташований) об’єктом прав та обов’язків, а право розпоряджатися водним об’єктом належить власнику земельної ділянки, на якій розташований цей водний об’єкт.
Враховуючи правовий статус гідротехнічної споруди як приналежності водного об’єкта, власником гідротехнічної споруди може виступати лише особа, яка є власником земельної ділянки, на якій розташований водний об’єкт з гідротехнічною спорудою.
Спірна гідротехнічна споруда розташована на земельній ділянці водного фонду, власником якої є Державне агентство меліорації та рибного господарства України, тому відповідач не мав правових підстав для набуття її у власність.
Оскільки дамба захисна нерозривно пов’язана з водним об’єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, відповідно вона не може перебувати у власності фізичних осіб, крім випадків, визначених законом.
Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, що висловлена у постанові від 05 березня 2025 року, у справі № 291/255/23 (провадження № 61-1629св24).
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності у спорі, оскільки прокурор звернувся з негаторним позовом, який може бути поданий доти, доки існує саме правопорушення, що узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18).
Ураховуючи встановлені у справі обставини, а саме факт незаконної передачі у приватну власність відповідача гідротехнічної споруди, яка нерозривно пов’язана з водним об’єктом, не може бути відокремлена від нього без втрати цільового призначення, апеляційний суд виснував, що оскаржуване рішення місцевого суду ґрунтується на законі та переслідує легітимну мету: контроль за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами та є необхідним у демократичному суспільстві, оскільки використання водного об’єкта, яке не сприятиме досягненню зазначених цілей може призводити до забруднення та засмічення поверхневих водних об’єктів, а також до втрати ними водності, виснаження водного об’єкта, що впливатиме на можливість задоволення потреб великої кількості людей, у тому числі через неналежну експлуатацію гідротехнічної споруди.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 03 квітня 2025 року у справі № 556/37/24 (провадження № 22-ц/4815/229/25).
