Суддя Верховного Суду у Касаційному цивільному суді Василь Крат завітав до Національного університету «Києво-Могилянська академія», де прочитав лекцію для студентів-правників на тему «Віндикація як спосіб захисту права власності».
Василь Крат розпочав лекцію з риторичних запитань: Чи віндикація є позовом про захист права? Право тільки всередині? Чи вміємо ми віндикувати?
Термін «віндикація», який використовується й у сучасних правових системах, походить, ймовірно, від лат. vim dicere – оголосити про застосування сили. Лектор звернув увагу, що в Римі віндикаційний процес власне був спором про право. Про це свідчить, зокрема, те, що в легісакційному процесі позивач стверджував, що «Meum esse aio» (G.4.16) (лат. – заявляю, що є моїм). В римському віндикаційному процесі власник був зобов’язаний довести своє право власності на річ, що при похідних способах набуття права власності було дуже тяжко, бо треба було доводити право власності і попередніх власників, через що такий спосіб доказування мав назву probatio diabolica (лат. «диявольський доказ»).
Також суддя розповів слухачам про трансформацію поняття «володіння»: від римського права до сучасного його тлумачення в Україні. Володіння, зазначив лектор, – це зовнішня видимість права власності, наприклад окуляри на мені мої, бо я ними володію. Суддя уточнив, що володіння – це фактичне панування особи над річчю, незалежно від наявності права на неї. Римські юристи етимологічно виводили поняття «володіння» (possessio) від слів «сидіти», «осідати», а саме володіння описували як поселення (на землі).
Лектор зауважив, що необхідно розмежовувати право на володіння, право на здійснення фактичного панування над річчю (ius possidendi) від права володіння, яким є володіння само по собі (ius possessionis), запровадженого доктриною природного права у XVIII ст. Німецький вчений-енциклопедист, філософ, юрист і математик Християн Вольф писав: «Правом володіння (ius possessionis) називається те, що належить володільцю через володіння. І воно відрізняється від права на володіння (ius possidendi), яке слідує власникові завдяки праву власності». Володіння річчю набувається шляхом встановленням фактичної влади над річчю.
Володіння не слід ототожнювати з правом власності. Власність є правом. У більшості випадків це право може поєднуватися з фактичним володінням річчю, але може і не поєднуватися. Власник, втрачаючи володіння річчю, не перестає бути власником, тобто не втрачає свого права. Наприклад, надання будинку в користування наймачеві, передача речі у володіння заставодержателя, крадіжка речі і тому подібне не позбавляють власника його права. Проте володіння втрачається відразу, коли володілець перестає фактично панувати над річчю. Володіння є фактом, а не правом.
Отже, сказав Василь Крат, володіння визначалося як фактичне становище, яке не могло мати ніяких юридичних наслідків, тому що не ґрунтувалося на будь-якому праві. У зв’язку з цим володіння не могло й захищатися. Однак римські претори надавали володінню юридичний захист. Таким чином, склалася парадоксальна ситуація, коли юридичний захист мав факт, а не право.
Зараз віндикаційний позов – це позов про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Василь Крат розповів, що ЦК УРСР 1922 року містив норму, відповідно до якої власник мав право відшукувати своє майно з чужого беззаконного володіння і вимагати від недобросовісного володільця повернення всіх прибутків, які він дістав і повинен був дістати за весь час володіння. У ЦК УРСР 1963 року були ст. 144, яка передбачала, що власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння, та ст. 145, яка врегульовувала порядок такого витребовування. А в ст. 146 цього Кодексу вказувалося, що «державне майно, а також майно колгоспів, інших кооперативних та інших громадських організацій, неправомірно відчужене яким би то не було способом, може бути витребуване відповідними організаціями від будь-якого набувача». Стаття 387 чинного ЦК України передбачає, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Лектор розповів про розмежування віндикації від подібних конструкцій, зокрема негаторного позову (позов власника про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майном). Хоча, зазначив він, говорити, що ми знаємо про віндикаційний і негаторний позови все, зарано, тому що навіть у правопорядках європейських країн дискусія стосовно цього триває понад 200 років.
Окрему увагу суддя приділив актуальній судовій практиці: правовим позиціям щодо витребування частини земельної ділянки, підходам до обґрунтування її віндикації, а також цікавим кейсам із зарубіжної юриспруденції та тенденціям розвитку сучасної судової правотворчості у сфері захисту права власності.
Речовому праву, зауважив Василь Крат, притаманний принцип спеціальності (спеціалітету). Принцип спеціальності (спеціалітету) речового права проявляється в тому, що право речове поширюється на конкретну індивідуально визначену річ як предмет матеріального світу, тобто тілесну річ. Неможливо бути власником безтілесної речі (зокрема, майнового права, права вимоги чи виключного права).
Під час зустрічі студенти долучилися до обговорення, якими речами можна володіти, як вони розуміють саме поняття «володіння» і чи підлягають відповідні речі витребуванню за віндикаційним позовом тощо.
