Рівненський апеляційний суд відхилив клопотання представника позивача про призначення судової молекулярно-генетичної експертизи.
Суд апеляційної інстанції переглянув апеляційну скаргу позивача, подану на рішення суду першої інстанції, яким йому відмовлено у задоволенні позову до відповідачки, яка, з його слів, є матір’ю їх спільних трьох дітей, про визнання батьківства. Апелянт просив скасувати судове рішення й ухвалити нове — про задоволення позову.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий суд своє рішення мотивував тим, що суд не вправі покласти в основу рішення лише факт визнання позову відповідачкою, не дослідивши при цьому обставини справи. Позивач не підтвердив належними і допустимими доказами вчинення ним будь-яких активних дій стосовно визнання батьківства щодо дітей з часу, коли він дізнався про нього і до звернення до суду з позовом.
Рівненський апеляційний суд відмовив у задоволенні апеляційної скарги позивача за наступних підстав.
Суду відомо, що сторони у шлюбі не перебували.
Згідно з витягами з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження, матір’ю трьох малолітніх дітей вказано відповідачку, а батьком — позивача, крім прізвища. Такі ж дані зазначені і в свідоцтвах про народження дітей.
Абзац перший частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (далі у тексті — СК України) вказує, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Позивач таким правом не скористався, вказуючи на те, що довго працював за кордоном, а зараз перебуває у Збройних Силах України.
Згідно зі ст. 128 СК України за відсутності такої заяви, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України (далі у тексті — ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.
Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне їх виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи, оскільки ДНК-тест визнаний єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини і його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердження або спростування факту батьківства. Про це вказує Верховний Суд у постановах від 31 січня 2024 року в справі № 752/13549/22 (провадження № 61-10510св23), від 13 вересня 2023 року в справі № 552/4291/22 (провадження № 61-6451св23).
У справі, що переглянув суд апеляційної інстанції, встановлено, що на обґрунтування позовних вимог позивач не надав висновків судово-медичних (молекулярно-генетичних) експертиз та не звертався до суду першої інстанції із клопотанням про їх призначення.
Таке клопотання до апеляційного суду подав захисник позивача, не навівши поважних причин, що унеможливлювали подання такого клопотання до місцевого суду під час розгляду справи.
Рівненський апеляційний суд роз’яснює, що частинами 2, 3 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об’єктивно не залежали від нього.
Клопотання захисника про проведення молекулярно-генетичної експертизи апеляційний суд відхилив ще й з тих причин, що позивачка хоч і не заперечувала проти задоволення позову, однак просила залишити клопотання без задоволення, оскільки воно з нею не узгоджувалося.
Залишаючи оскаржуване рішення суду попередньої інстанції без змін, апеляційний суд взяв до уваги й відсутність доказів на підтвердження обставин, характерних для сімейних відносин: наявності спільного побуту, господарства, піклування про дітей, як у період їх народження, так і пізніше. Більше того, місце реєстрації відповідачки та дітей не збігається з місцем реєстрації позивача і вони фактично проживають в різних областях, а доводи його апеляційної скарги зводяться до необхідності врахування судом факту визнання позову відповідачкою.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 27 лютого 2025 року у справі №568/937/24 (провадження № 22-ц/4815/363/25).
