Третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК України, цивільно-правовим (господарським) договором, а вважається за своєю суттю процесуальним договором, для якого чинне законодавство України встановлює спеціальний порядок визнання недійсним.
Питання щодо недійсності третейської / арбітражної угоди суд розглядає не як позовну вимогу, а як процесуальне питання, що має бути вирішене до початку розгляду позовних вимог по суті. Якщо суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана, він залишає позов без розгляду. Такий висновок має міститися в мотивувальній частині судового рішення. За потреби суд призначає експертизу.
Про це зазначила об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Як свідчать обставини справи, ФГ уклало два договори купівлі-продажу з ТОВ, але не повністю розрахувалося за поставлені товари. За умовами цих договорів було передбачено третейське застереження, згідно з яким усі спори підлягали розгляду в Третейському суді при Асоціації українських банків (АУБ). У зв’язку з несплатою ФГ заборгованості ТОВ звернулося до Третейського суду при АУБ, який ухвалив рішення про стягнення з ФГ заборгованості, включаючи пеню, штрафи та інші нарахування. Це рішення було передане до державної виконавчої служби для примусового стягнення заборгованості.
Згодом ФГ звернулося до господарського суду про оскарження рішення Третейського суду при АУБ, вимагаючи визнання недійсними частин договору, що містили третейське застереження, та відшкодування коштів, які були примусово стягнуті на користь ТОВ. Позов обґрунтований тим, що третейське застереження договору спричиняє обставини, які порушують та обмежують права й свободи ФГ, і не відповідає вимогам п. 1 ст. 203 ЦК України.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, залишив позов без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України.
КГС ВС касаційну скаргу залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій – без змін.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, ОП КГС ВС відступила від висновку, висловленого в постанові ОП КГС ВС від 17 грудня 2021 року у справі № 910/9841/20, щодо застосування п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України про те, що позов про визнання недійсною третейської / арбітражної угоди, у тому числі викладеної у формі третейського / арбітражного застереження, може бути розглянутий господарським судом по суті. Об’єднана палата дійшла висновку, що третейська / арбітражна угода не є правочином у розумінні ЦК України та господарським договором, а такі угоди вважаються процесуальними договорами, що визначають порядок вирішення спорів між сторонами.
Водночас Суд зазначив, що питання щодо дійсності третейської / арбітражної угоди не може розглядатися як позовна вимога. Недійсність такої угоди повинна вирішуватися як процесуальне питання в межах розгляду спору по суті. Якщо суд не визнає третейську угоду недійсною, він залишає позов без розгляду.
ОП КГС ВС наголосила: якщо позов містить лише вимогу про визнання недійсною третейської угоди, господарський суд повинен відмовити у відкритті провадження або закрити провадження в разі його помилкового відкриття. Тож об’єднана палата заперечила можливість розгляду самостійного позову про недійсність третейської угоди.
Щодо розгляду питання стосовно недійсності угоди в межах справи про скасування рішення третейського суду ОП КГС ВС зазначила, що господарський суд може вирішувати питання про дійсність або недійсність третейської угоди під час розгляду питання про скасування рішення третейського суду та/або видачу виконавчого документа. У таких випадках питання недійсності угоди розглядається разом з основним спором і відповідні висновки повинні бути відображені в мотивувальній частині рішення суду. Аналогічний підхід застосовується і до арбітражних угод.
КГС ВС виходив із того, що у справі, яка переглядається, господарський суд, вирішуючи питання про скасування рішення третейського суду та/або про видачу виконавчого документа, одночасно розглядає питання про дійсність чи недійсність третейської угоди в разі заявлення відповідних доводів стороною. Отже, якщо відповідач у третейській справі вважає, що третейська угода є недійсною, він повинен надати суду свої доводи та докази на користь недійсності третейської угоди в межах відповідного судового процесу. У судовому рішенні з питань скасування рішення третейського суду та/або видачі виконавчого документа одночасно вирішується питання про дійсність чи недійсність третейської угоди. Висновки про це повинні міститися в мотивувальній частині судового рішення. За потреби господарський суд призначає експертизу.
ОП КГС ВС вважає, що повторний розгляд питання щодо дійсності третейської угоди, а тим більше інших позовних вимог ФГ у межах цієї судової справи та вимог про застосування наслідків недійсності зазначеної угоди суперечитиме принципу правової визначеності (res judicata).
Окрім того, ФГ вважало, що розгляд спорів третейськими судами є неможливим, оскільки згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюють лише суди.
Щодо цього аргументу ОП КГС ВС зазначила, що розгляд справи третейським судом за добровільним волевиявленням сторін (на підставі укладеної третейської угоди) жодним чином не обмежує гарантії прав та свобод людини і громадянина, права й законні інтереси юридичних осіб, а положення вказаного Закону спрямовані саме на недопущення звуження таких гарантій у сфері судочинства.
На підставі викладеного об’єднана палата визнала, що ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не забороняє третейського розгляду справ.
Загалом ОП КГС ВС зосередилася на процесуальній природі третейських / арбітражних угод, заперечивши попередні підходи до їх розгляду в господарських судах та обмеживши можливість їх оскарження через окремі позовні вимоги. За таких обставин вона вказала на необхідність відступу від висновку ОП КГС ВС від 17 грудня 2021 року у справі № 910/9841/20.
Постанова ОП КГС ВС від 30 серпня 2024 року у cправі № 911/1766/22 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121725661.
