Адвокат, право на заняття адвокатською діяльністю якого не зупинено і не припинено, є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (забезпечує себе роботою самостійно), та віднесений до категорії зайнятого роботою населення. Тож це виключає можливість надання йому статусу безробітного.
На цьому наголосила Велика Палата Верховного Суду у справі за позовом міського центру зайнятості до адвоката про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю.
Відповідач у цій справі звернувся до міського центру зайнятості із заявою про надання статусу безробітного та призначення допомоги по безробіттю. Йому було надано статус безробітного та призначено допомогу по безробіттю.
Згодом міський центр зайнятості виявив, що в період перебування на обліку в центрі зайнятості в статусі безробітного відповідач був зареєстрований в Раді адвокатів Київської області та мав право на здійснення індивідуальної адвокатської діяльності. Після цього міський центр зайнятості припинив реєстрацію відповідача як безробітного, а також припинив виплату йому допомоги. Крім того, центр зайнятості ухвалив рішення про повернення відповідачем нарахованого та виплаченого матеріального забезпечення, про що відповідач був повідомлений, проте коштів у добровільному порядку не повернув.
Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову міського центру зайнятості. Натомість суд апеляційної інстанції позов задовольнив.
Погоджуючись із позицією суду апеляційної інстанції, Велика Палата ВС звернула увагу на те, що після отримання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю особа має право на роботу та отримання доходу від цієї роботи, набуває статусу самозайнятої особи і повинна сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому законодавець не позбавляє адвоката статусу особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, на період неотримання ним заробітку (доходу) та не звільняє адвоката від обов’язку сплачувати цей єдиний внесок.
Водночас адвокат має право на власний розсуд та без зазначення конкретних причин у будь-який час зупинити свою адвокатську діяльність. Після цього він втрачає статус особи, яка провадить незалежну професійну діяльність, та, відповідно, самозайнятої особи, оскільки такий адвокат не має права здійснювати адвокатську діяльність (ст. 31 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Також право на заняття адвокатською діяльністю може бути припинено за ч. 3 ст. 32 цього Закону. Відомості про зупинення чи припинення права на заняття адвокатською діяльністю вносяться до Єдиного реєстру адвокатів України.
У таких випадках та за відсутності іншого виду зайнятості й неможливості реалізувати своє право на працю в інший спосіб така особа може набути статусу безробітного.
Отже, відповідно до ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» адвокат, право на заняття адвокатською діяльністю якого не зупинено і не припинено, є особою, яка провадить незалежну професійну діяльність (забезпечує себе роботою самостійно), та віднесений до категорії зайнятого роботою населення і це виключає можливість надання йому статусу безробітного.
ВП ВС врахувала те, що в матеріалах цієї справи немає відомостей щодо зупинення чи припинення права відповідача на заняття адвокатською діяльністю. Зважаючи на це, він не міг бути визнаним безробітним, а виплачена йому допомога по безробіттю підлягає стягненню з нього на підставі ч. 3 ст. 36 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування на випадок безробіття».
Також Велика Палата ВС відхилила доводи касаційної скарги про те, що відповідач не отримував заробітку (доходу) від адвокатської діяльності, а тому мав право на отримання допомоги по безробіттю, оскільки наявність в особи права на заняття адвокатською діяльністю унеможливлює надання їй статусу безробітного та призначення відповідної допомоги.
Постанова ВП ВС від 28 серпня 2024 року у справі № 761/38813/21 (провадження № 14-76цс24) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/121571331.
