Відповідач у справі після такого рішення суду не позбавлений можливості відновити своє право, пред’явивши вимогу до попереднього набувача, у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України (далі у тексті — ЦК України).
Рівненський апеляційний суд скасував рішення місцевого суду, оскаржене прокурором, яким апелянтові безпідставно відмовлено у задоволенні позову до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області та первісного й останнього набувачів нерухомого майна про визнання незаконним наказу, витребування земельної ділянки.
Відповідачка у справі отримала у власність дві земельні ділянки різною площею із тотожним цільовим призначенням — для ведення особистого селянського господарства. Першу — згідно з рішенням однієї з сільських рад Рівненської області, другу — згідно з наказом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області.
Такі дані підтверджуються відомостями із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Також у Реєстрі міститься інформація щодо переходу права власності від відповідачки почергово до трьох набувачів. Тому саме ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, первісний та кінцевий набувачі спірної земельної ділянки стали відповідачами у цьому спорі.
Задовольняючи апеляційну скаргу прокурора та скасовуючи наказ ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, яким затверджено проєкт землеустрою та передачу земельної ділянки у власність, апеляційний суд взяв до уваги чинне законодавство та практику Верховного Суду при розгляді такої категорії справ.
Так, згідно з частиною 4 статті 116 Земельного кодексу України (далі у тексті — ЗК України), передача земельних ділянок безоплатно у власність громадянам у межах норм проводиться один раз по кожному виду використання.
Відповідно до частини 1 статті 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 гектарів.
Верховний Суд у постанові від 12.01.2022 року у справі № 687/425/20 дійшов висновку, що «передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок» (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2020 року у справі № 1840/3664/18).
Закон пов’язує наявність права на безоплатне набуття у приватну власність земельних ділянок певного виду використання із земель державної та комунальної власності саме з фактом прийняття відповідного рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, а не з державною реєстрацією речових прав на відповідне майно.
Таким чином, відповідачка реалізувала своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення на підставі рішення сільської ради, яким затверджено проєкт землеустрою щодо передачі їй земельної ділянки.
У зв’язку з цим наказ Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, яким відповідачці надано у приватну власність спірну земельну ділянку, суперечить вимогам ст. ст. 116, 118, 121 ЗК України та підлягає скасуванню.
Висновок місцевого суду про відсутність факту набуття відповідачкою у власність спірної земельної ділянки обґрунтовано лише тим, що остання не підписувала заяв про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та про його затвердження, адресованих ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, і є помилковим.
Разом з тим, повторність набуття у власність земельної ділянки не прив’язується до моменту звернення особи з відповідною заявою до компетентного органу та відкриття кримінального провадження щодо підробки службової документації, оскільки право власності на земельну ділянку набувається у момент прийняття таким органом рішення про затвердження проєкту землеустрою та передачу у власність земельної ділянки.
Оцінивши наявні у справі докази, суд апеляційної інстанції прийшов до переконання про обізнаність відповідачки про надання їй у власність земельної ділянки, яку вона подарувала, а обдарований її продав третій стороні.
Більше того, відповідачка не заперечила факту посвідчення за собою права власності на спірну земельну ділянку та її подальше відчуження. Окрім того, не повідомила ГУ Держгеокадастру у Рівненській області про те, що нею не подавалися заяви про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою та, у подальшому, про його затвердження. Відповідачка не вчинила жодних дій щодо відмови від спірної земельної ділянки, а навпаки вжила дії з оформлення за собою права власності на неї та її відчуження.
Зазначене беззаперечно свідчить про те, що відповідачці було достовірно відомо про наявність наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, на підставі якого вона повторно отримала безоплатно у власність спірну земельну ділянку.
Оскільки Рівненський апеляційний суд витребував спірну земельну ділянку від добросовісного набувача на користь держави, що дозволить територіальній громаді розпоряджатися та отримувати за неї орендну плату за її використання у разі продажу права оренди, або від її продажу на конкурентних засадах чи надання її безоплатно у власність в законному порядку іншим громадянам, то останній набувач має право пред’явити вимогу до попереднього набувача, у якого він придбав земельну ділянку, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України.
Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред’явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отримання відповідачкою земельної ділянки у власність на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Рівненській області, який прийнятий всупереч ст.ст. 116, 118, 121 ЗК України, свідчить як про відсутність волевиявлення власника — держави (територіальної громади), на прийняття такого рішення, так і правомочностей власника, в тому числі щодо розпорядження таким майном шляхом його відчуження.
Вибуття спірної земельної ділянки з власності держави позі її волею, в силу статті 388 ЦК України, наділяє територіальну громаду, на території якої знаходиться ділянка, правом на її витребування з власності останнього набувача, відповідача у справі.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є підставною для державної реєстрації права власності і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Постанова Рівненського апеляційного суді від 11 червня 2024 року у справі № 570/4041/23 (провадження № 22-ц/4815/645/24).
