Наявність протягом тривалого часу незаконного арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 07 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 03 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15.
Відділ державної виконавчої служби у м. Рівне оскаржив до Рівненського апеляційного суду рішення суду першої інстанції, яким задоволено позов позивачів про зняття арешту зі спадкового майна. Відповідач у справі просив його скасувати та ухвалити нове судове рішення — про відмову у позові.
Колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Суду відомо, що після смерті брата позивача відкрилась спадщина на квартиру в Рівному, яку він мав намір отримати за законом та здійснити реєстрацію права власності на житло.
Процедуру отримання спадщини завершити не вдалося, оскільки згідно з Інформацією з Єдиного реєстру заборон, у 2015 році ухвалою місцевого суду на спірне майно накладено арешт.
Також у матеріалах справи є постанова держвиконавця про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 49 Закону України «Про виконавче провадження», у зв’язку з тим, що рішення суду було фактично виконано в повному обсязі.
Виходячи з того, що виконавче провадження, в межах якого було накладено арешт на спірне майно, закінчене, підстави для продовження існування обтяження відсутні, а тому суд першої інстанції законно скасував арешт на квартиру, що є спадковим майном.
Зважаючи на такі обставини, а також практику Верховного Суду при урегулюванні таких спорів, Рівненський апеляційний суд залишив оскаржуване рішення суду попередньої інстанції без змін, як постановлене з дотриманням норм процесуального права, і яке захистило право позивача на спадкування майна, яке належить йому на праві власності.
Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред’явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржникові (речове право на чуже майно).
Згідно з частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», підставою для реєстрації припинення обтяження є, в тому числі, й рішення суду, що набрало законної сили.
Відповідно до положень статті 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною другою статті 50 цього Закону передбачено, у разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
У разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, ухваленим у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв’язку із закінченням виконавчого провадження (ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»).
Що стосується цієї справи, то наявність протягом тривалого часу незаконного арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право позивача на мирне володіння своїм майном. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 7 липня 2021 року у справі № 2-356/12, від 3 листопада 2021 року у справі № 161/14034/20, від 22 грудня 2021 року у справі № 645/6694/15.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 11 червня 2024 року у справі № 569/16455/23 (провадження № 22-ц/4815/629/24).
