Розуміння та дотримання положень Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод важливі в прокурорській діяльності, адже прокурор, так само як і слідчий суддя, здійснює нагляд за додержанням законності в діяльності органів досудового розслідування, санкціонує окремі рішення та дії слідчого тощо. Про це зазначила суддя Верховного Суду у Касаційному кримінальному суді Олександра Яновська під час тренінгу для новопризначених прокурорів.
На прикладі рішень Європейського суду з прав людини суддя розповіла про принципи, закріплені в статтях 6 («Право на справедливий суд») і 8 («Право на повагу до приватного і сімейного життя») Конвенції.
Зокрема, Олександра Яновська наголосила, що недотримання судом положень внутрішнього права, пов’язаних з організацією і повноваженнями судових органів, зазвичай спричиняє порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Вона пояснила, що у світлі цієї статті критеріями незалежного суду є спосіб призначення і тривалість мандата його членів, наявність захисту від зовнішнього тиску й наявність видимості незалежності. Безсторонність суду зазвичай визначається як відсутність упередження або наперед складеної думки і може оцінюватись у різний спосіб.
Окрім цього, спікерка зупинилася на таких поняттях, як «розумний строк», «остаточність судових рішень», «принцип презумпції невинуватості» як один з елементів справедливого судового процесу в кримінальних провадженнях у розумінні ст. 6 Конвенції. Акцентувала вона й на необхідності дотримання під час судового процесу справедливого балансу (рівності сторін) та змагальності провадження, що полягає в можливості для сторін знати й коментувати всі складники наданої доказової бази та всі зауваження, надані для того, щоб вплинути на рішення суду.
Щодо доступу до матеріалів справи суддя пояснила, що згідно з позицією ЄСПЛ необмежений доступ до матеріалів справи та необмежене використання будь-яких нотаток, у тому числі за необхідності можливість отримання копій відповідних документів, є вагомими гарантіями справедливого судового розгляду. До того ж обвинувачений має право на правову «практичну й ефективну», а не «теоретичну й ілюзорну» допомогу за п. 3 ст. 6 Конвенції.
Ще одне питання, на якому зосередилася Олександра Яновська, – допит свідків. У світлі ст. 6 Конвенції процедура й підстави залучення свідків мають бути однаковими для сторони обвинувачення та захисту. До свідків має бути забезпечено однакове ставлення. Допит підозрюваного ж має відбуватися з дотриманням таких принципів: право зберігати мовчання; право на інтерпретацію; право на допомогу адвоката.
Як зауважила доповідачка, проблемні питання можуть виникнути і щодо допустимості доказів. З огляду на повагу до прав людини допустимими можуть бути лише законно отримані докази.
Перейшовши до аналізу вимог ст. 8 Конвенції, суддя наголосила на критеріях визначення законності втручання у право на повагу до приватного і сімейного життя. Для встановлення законності такого втручання необхідно відповісти на питання:
– чи дозволене втручання внутрішньою законодавчою системою країни;
– чи є відповідна законодавча норма доступною для громадянина;
– чи достатньо точною є норма закону, щоб громадянин міг передбачати (у розумних межах) можливі наслідки своїх дій;
– чи надає закон достатні гарантії від свавільного втручання в права.
Стосовно припису «є необхідним у демократичному суспільстві» спікерка пояснила, що він передбачає переслідування законних цілей (наприклад, національна безпека, публічний порядок, захист здоров’я та моральності). Варто враховувати, що захід, який застосовується, повинен пропорційно відповідати тій цілі, яку він переслідує, а рівень втручання держави має законодавчо регламентовані межі.
Крім прав на повагу до приватного та сімейного життя, ст. 8 Конвенції гарантує права на повагу до житла й кореспонденції. Як зауважила Олександра Яновська, право на повагу до кореспонденції охоплює всі форми спілкування з іншими (не лише поштову кореспонденцію, але й телефонні розмови, зв’язок факсом, електронною поштою, месенджерами тощо).
До порушення ст. 8 Конвенції потенційно можуть призвести такі процесуальні дії, як-от проникнення до житла чи іншого володіння особи (ст. 233 КПК України); обшук (ст. 234 КПК України); аудіо-, відеоконтроль особи (ст. 260 КПК України); огляд та виїмка кореспонденції (ст. 262 КПК України); спостереження за особою, річчю або місцем (ст. 269 КПК України); опрацювання та зберігання персональної інформації (статті 259 і 266 КПК України) тощо.
Національне законодавство із цього приводу має бути настільки чітким, щоб давати адекватне уявлення про обставини, за яких органи влади можуть вдаватися до таких заходів, уникаючи свавільних втручань.
Насамкінець Олександра Яновська зазначила, що обґрунтованість втручання органів державної влади у приватне та сімейне життя можна перевірити за допомогою тесту, послідовно відповівши на запитання: чи мало місце втручання у приватне життя згідно з п. 1 ст. 8 Конвенції; чи є це втручання обґрунтованим згідно з п. 2 ст. 8 Конвенції (чи було втручання законним і чи переслідувало законну мету); чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві та пропорційним.
Захід відбувся в Тренінговому центрі прокурорів України за підтримки проєкту Ради Європи «Зміцнення прав людини в системі кримінальної юстиції України».
