Державний виконавець або приватний виконавець зобов’язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.
Таку правову позицію сформулював Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у справі за позовом АТ щодо оскарження дій приватного виконавця з ухвалення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до обставин комісія з питань захисту прав дитини РДА своїм рішенням відмовила виконавцеві в наданні дозволу на реалізацію житлового будинку, право користування яким має малолітня особа, у зв’язку з порушенням житлових прав дитини. Це рішення було предметом судового розгляду в адміністративній справі, за результатами якого судами відмовлено, зокрема, у задоволенні позовних вимог АТ про визнання протиправним рішення. Надалі це стало підставою для прийняття виконавцем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін постановою суду апеляційної інстанції, відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Суди виходили з того, що законодавством заборонено вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, без попереднього дозволу органів опіки та піклування. Також з огляду на наявність відмови комісії з питань захисту прав дитини в наданні дозволу на відчуження майна, право користування яким має малолітня особа, приватним виконавцем обґрунтовано прийнято постанову про повернення виконавчого документа.
Суд касаційної інстанції визначив, що питання, яке передує встановленню правомірності / протиправності оскаржуваної постанови приватного виконавця про повернення виконавчого документа стягувачу, полягає в наявності / відсутності обов’язку приватного виконавця під час вчинення виконавчих дій звертатися за дозволом органу опіки та піклування для реалізації житлової нерухомості, право власності на яке або право користування яким мають діти, за попереднім дозволом органу опіки та піклування.
Так, положеннями ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», п. 28 розд. VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5, та абз. 7 п. 3 розд. II Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2831/5, визначено порядок передачі на реалізацію майна боржника, право власності на яке або право користування яким мають діти, за попереднім дозволом органу опіки та піклування.
Крім цього, питання щодо необхідності отримання державним (приватним) виконавцем дозволу органу опіки та піклування на примусову реалізацію житлової нерухомості, право на користування якою мають діти, було предметом розгляду Великої Палати ВС.
У справі № 755/12052/19 Велика Палата ВС дійшла висновку, що отримання виконавцем відповідного дозволу органу опіки та піклування є обов’язковим у силу самого факту існування права власності або права користування неповнолітньої дитини щодо нерухомого майна, яке реалізується в рамках виконавчого провадження. Захист відповідних прав неповнолітньої дитини забезпечує орган опіки та піклування в межах своїх повноважень, приймаючи рішення про надання зазначеного дозволу або відмову в наданні зазначеного дозволу виконавцю, а також суд у випадку звернення до нього уповноваженої особи щодо дій виконавця та/або органу опіки та піклування. Зазначене стосується також дій приватних виконавців.
Отже, враховуючи вимоги законодавства, державний виконавець або приватний виконавець зобов’язаний у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, отримати попередню згоду органу опіки та піклування або відповідне рішення суду, про яке, зокрема, зазначає в заяві на реалізацію арештованого майна.
З огляду на викладене у приватного виконавця були підстави для прийняття постанови у виконавчому провадженні про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
Постанова Верховного Суду від 21 березня 2024 року у справі № 280/2937/22 (адміністративне провадження № К/990/42762/23) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/117831223.
