Скасувавши рішення суду попередньої інстанції, яким органу місцевого самоврядування відмовлено у задоволенні позову до працівника про відшкодування шкоди. Суд першої інстанції безпідставно застосував до спірних правовідносин норми спеціального закону — Бюджетного кодексу України, яким встановлений скорочений строк позовної давності в один місяць.
Місцевий суд визнав заступника голови однієї з селищних рад Рівненської області винним у вчиненні дорожньо-транспортної аварії. Механічних пошкоджень під час зіткнення зазнали службовий автомобіль марки «ВАЗ 2107», за кермом якого перебував чиновник, та іномарка «BMW X7».
Вивчаючи матеріали справи, колегія суддів встановила, що розпорядженням селищного голови, з метою забезпечення транспортної дисципліни, за відповідачем було закріплено з правом керування службовий легковий автомобіль марки «ВАЗ 2107» та укладено договір про повну матеріальну відповідальність працівника.
Цивільно-правова відповідальність обох транспортних засобів була застрахована на підставі договорів обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Страхова компанія виплатила власникові «BMW X7» необхідну суму на відновлювальний ремонт автомобіля.
Частину цих коштів погасив страховик автомобіля «ВАЗ 2107», решту суми сплатила селищна рада, після чого звернулася з позовом до заступника селищного голови з регресною вимогою про відшкодування шкоди.
Оскільки місцевий суд відмовив органу місцевого самоврядування у задоволенні позову, покликаючись, у тому числі, на пропущені строки позовної давності, позивач оскаржив судове рішення до Рівненського апеляційного суду, просив скасувати рішення та ухвалити нове — про задоволення позову.
Рівненський апеляційний суд задовольнив апеляційні вимоги позивача з наступних підстав.
Заступник селищного голови визнаний постановою місцевого суду винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди (стаття 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Частина 1 статті 1172 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України) передбачається, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх службових обов’язків.
Відповідно до частин 1, 2 та 5 статті 1187 ЦК України діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів є джерелом підвищеної небезпеки. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до статті 1191 цього Кодексу, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Оскільки селищна рада, як власник транспортного засобу «ВАЗ 2107», відшкодувала шкоду, завдану діями працівника, який керував транспортним засобом, вона, згідно з положеннями статті 1191 ЦК України, має право на відшкодування заступником селищного голови такої шкоди в порядку регресу.
Положення абз. 4,5 п. 10, п. 9 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, якими визначено місячний строк для звернення органами державної влади та місцевого самоврядування до суду з позовною заявою про відшкодування збитків, завданих державному бюджету (місцевим бюджетом), не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
У спорі, що переглядався в апеляційному порядку, селищна рада відшкодувала шкоду, завдану діями її працівника, не як з посадової особи органу місцевого самоврядування під час реалізації ним своїх повноважень, а як особи, яка на відповідній правовій підставі керувала транспортним засобом, що належить селищній раді.
У справі відсутні незаконні рішення, дія чи бездіяльність відповідача як посадової особи органу місцевого самоврядування, що давало б підстави для застосування відповідних положень Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та Бюджетного кодексу України.
Строк позовної давності позивачем не пропущено, оскільки до правовідносин сторін підлягає застосуванню передбачена статтею 257 ЦК України загальна позовна давність тривалістю у три роки, а не місяць, як помилково визначив суд першої інстанції.
Зважаючи на зазначені вище обставини, колегія суддів виснувала, що позов про стягнення з відповідача коштів на користь позивача в порядку регресу підлягає до задоволення, а оскаржуване рішення — до скасування, як постановлене з неповним з’ясуванням обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Постанова Рівненського апеляційного суду від 04 квітня 2024 року у справі № 570/1204/23 (провадження № 22-ц/4815/452/24).
