Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні боржника до банкрутства, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ.
Отже, суб’єкти субсидіарної відповідальності в такому майновому спорі мають статус відповідачів та належать до учасників відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство і не наділені повним обсягом процесуальних прав учасників справи про банкрутство, зокрема правом на оскарження судових рішень у такій справі (у т. ч. ухвали про визнання грошових вимог кредиторів до боржника).
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду.
Відповідно до обставин справи ухвалою господарського суду у справі про банкрутство ТОВ визнано кредитором банкрута. Надалі ухвалою господарського суду задоволено заяву ліквідатора банкрута і покладено субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями боржника, зокрема на скаржника.
Зазначена особа оскаржила ухвалу про визнання грошових вимог кредитора до боржника в апеляційному порядку.
Суд апеляційної інстанції закрив апеляційне провадження з мотивів відсутності у скаржника повного обсягу процесуальної дієздатності, зокрема права на апеляційне оскарження судових рішень у справі про банкрутство, оскільки він не є учасником цієї справи. Заявник не довів, що оскаржуваною ухвалою про визнання грошових вимог кредитора були вирішенні питання про його права, інтереси та (або) обов’язки у справі про банкрутство боржника.
КГС ВС погодився з таким висновком і зазначив, що, здійснюючи тлумачення ч. 1 ст. 1 КУзПБ, учасників у справі про банкрутство умовно можна поділити на три групи, а саме:
І група – сторони справи – конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут);
ІІ група – учасники справи – арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника;
ІІІ група – інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір.
Також судова палата зауважила, що процедура банкрутства поєднує в собі як розгляд процедурних питань, пов’язаних саме зі здійсненням провадження у справі про банкрутство, так і вирішення спорів, стороною в яких є боржник, які розглядаються у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство.
Особи, які віднесені до ІІІ групи (інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір), зазвичай стають учасниками справи про банкрутство у зв’язку з тим, що суд у межах справи про банкрутство розглядає та вирішує у відокремленому позовному провадженні спір за участю цих осіб.
При цьому віднесення за ст. 1 КУзПБ певних осіб, щодо прав або обов’язків яких вирішується спір у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, до категорії «інших учасників справи про банкрутство» не свідчить про наділення таких осіб статусом учасника самої справи про банкрутство з огляду на закон.
Інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов’язків яких існує спір, не належать до учасників справи про банкрутство (за винятком тих осіб, які одночасно належать до І та ІІ груп), а їх процесуальний статус доцільно визначити саме як «учасники відокремленого позовного провадження у справі про банкрутство».
Заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності на осіб, винних у доведенні до банкрутства боржника, розглядається за правилами ГПК України в межах справи про банкрутство в порядку, визначеному ст. 7 КУзПБ.
За таких обставин суб’єкти субсидіарної відповідальності (за винятком, якщо таким суб’єктом є особа, яка одночасно належить до ІІ групи та має статус уповноваженої особи засновників (учасників, акціонерів) боржника) не наділені правом оскарження судових рішень у справі про банкрутство як учасники такої справи, зокрема й щодо оскарження в апеляційному порядку ухвали про визнання грошових вимог кредиторів до боржника.
Також судова палата констатувала неможливість віднесення суб’єктів субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство до осіб, про права, інтереси та (або) обов’язки яких суд вирішив питання ухвалою про визнання кредиторських вимог, однак за винятком, якщо в мотивувальній чи резолютивній частині такої ухвали містяться висновки суду про права та обов’язки зазначених суб’єктів.
При цьому немає підстав стверджувати, що суб’єкт субсидіарної відповідальності не може захистити свої права через неможливість оскарження ухвали про визнання кредиторських вимог, адже у відповідному майновому спорі про покладення субсидіарної відповідальності, що розглядається у відокремленому позовному провадженні в межах справи про банкрутство, такий суб’єкт у статусі відповідача має можливість з огляду на вимоги ч. 5 ст. 75 ГПК України спростовувати обставини, що визначають розмір майнових вимог кредиторів до боржника у такій справі.
Зважаючи на правильно встановлені апеляційним судом обставини того, що скаржник не є учасником справи про банкрутство, у зв’язку з чим позбавлений права на апеляційне оскарження судових рішень у такій справі, а ухвалою про визнання грошових вимог кредитора до боржника не вирішувалося питання про його права, інтереси та (або) обов’язки, судова палата визнала правомірним висновок про наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою скаржника на зазначену ухвалу відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.
Постанова КГС ВС від 22 листопада 2023 року у справі № 910/4685/20 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/115858928.
