У квітні 2023 року керівник Бучацької окружної прокуратури в інтересах держави в особі головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області звернувся до суду із позовом про конфіскацію земельної ділянки у громадянки російської федерації Г.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що у липні 2009 року громадянка рф Г. успадкувала від батька 1/2 земельної ділянки площею 0,6834 га, розміщену на території Золотопотіцької селищної ради Бучацького району.
7 липня 2021 року відповідачка зареєструвала право власності на цю ділянку. Однак, всупереч вимогам Земельного кодексу України (ст. 81 ЗК України), за 1 рік і 9 місяців не відчужила її, тому, відповідно до ст. 145 ЗК України, земельна ділянка підлягала примусовому відчуженню (конфіскації) на користь держави.
Рішенням Бучацького районного суду від 13 червня 2023 року позов прокурора задоволено, земельну ділянку конфісковано на користь держави в особі головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області.
Не погодившись із рішенням суду, громадянка рф Г. подала апеляційну скаргу та просила дане рішення скасувати і відмовити прокурору в задоволенні позовних вимог. Відповідачка зазначала, що успадковану земельну ділянку мала намір подарувати рідній сестрі, однак, не встигла це зробити через карантинні обмеження, зумовлені коронавірусом, а згодом – через збройну агресію рф, оскільки нотаріус, керуючись постановою Кабінету Міністрів України № 164 “Про деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану”, відмовив їй як громадянці рф у вчиненні нотаріальної дії.
У судовому засіданні Тернопільського апеляційного суду колегія суддів, детально проаналізувавши матеріали цивільної справи в межах поданої апеляційної скарги, прийшла до висновку, що суд першої інстанції виніс законне та обґрунтоване рішення, яке відповідало нормам матеріального і процесуального права, й підстав для його скасування немає.
Як встановлено судом, 2 липня 2009 року громадянка рф Г. отримала Свідоцтво на спадщину за заповітом, успадкувавши 1/2 частки земельного паю свого батька, розташованого на території Золотопотіцької селищної ради Бучацького району.
Надалі рішенням сесії Золотопотіцької селищної ради від 27 травня 2020 року їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на вказану ділянку. Наступним рішенням (від 2 червня 2021 року) виготовлену технічну документацію затверджено. Також Г. передано безоплатно у приватну власність з подальшим відчуженням, згідно з чинним законодавством, успадковану земельну ділянку та вирішено у встановленому законом порядку зареєструвати речове право на дану ділянку.
За даними Витягу з Державного земельного кадастру, сформованого 22 жовтня 2020 року, на підставі заяви Г. внесено відомості про вказану земельну ділянку з присвоєнням відповідного кадастрового номеру.
Таким чином, скаржниця у законному порядку набула право власності на успадковану земельну ділянку, але, відповідно до ч. 4 ст. 81 Земельного кодексу України, протягом року не відчужила її, що є порушенням законодавства і підставою припинення права власності на земельну ділянку (підпункт “е” ч. 1 ст. 140 ЗК України). У такому випаду за рішенням суду ділянка підлягає конфіскації та продажу через земельні торги, а отримані кошти, за вирахуванням витрат, пов’язаних з її продажем, виплачуються її колишньому власнику (ч.ч. 1, 2, 4 ст. 145 ЗК України).
Разом із тим, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте ці положення не обмежують право Держави вводити в дію закони, які вона вважає за необхідне заради здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Стаття 13 Конституції України визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Проаналізувавши практику ЄСПЛ щодо Критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, колегія суддів виснувала, що у даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки. Г. мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов'язку, однак у встановлений законом строк земельну ділянку не відчужила (ч. 4 ст. 81 ЗК України), що порушувало вимоги земельного законодавства та потребувало невідкладного втручання уповноваженого органу.
Зазначене узгоджувалось із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 513/444/15-ц від 23 січня 2018 року.
Щодо доводів скаржниці, що вона все літо і осінь 2021 року зверталась до нотаріуса з метою підготовки необхідних документів для оформлення дарування спірної земельної ділянки, то колегія суддів залишила без уваги, оскільки в судовому засіданні вона не надала жодних доказів на підтвердження даного факту.
Відхилила колегія суддів і твердження Г. про неможливість відчужити земельну ділянку у зв'язку із прийнятою Кабінетом Міністрів України постановою №164 від 28 лютого 2022 року, якою у разі звернення особи, пов'язаної з країною – агресором, за вчиненням нотаріальної дії нотаріус відмовляє у її вчиненні, за винятком деяких випадків. При цьому колегія суддів нагадала, що хоча Г. є громадянкою рф, 19 червня 2017 року управління Державної міграційної служби в Тернопільській області надало їй посвідку на постійне проживання на території Україні безстроково та зареєструвало місце проживання у смт Золотий Потік. Тобто, вона належала до осіб, які постійно на законних підставах проживають на території України. І тому мала можливість звернутись до нотаріуса для відчуження земельної ділянки, але цього не зробила. Крім того, скаржниця мала право звернутись до суду з позовною заявою щодо продовження строку для відчуження земельної ділянки до спливу терміну, визначеного ст. 81 ЗК України, однак цього не зробила.
Таким чином, відповідачка без поважних причин пропустила річний строк для відчуження земельної ділянки, а посилання на карантинні обмеження колегія суддів визнала безпідставним з огляду на те, що Законом України № 540-ІХ чи іншими прийнятими законодавчими актами не змінено однорічний строк, визначений ч. 4 ст. 81 ЗК України.
Також колегія суддів не взяла до уваги посилання Г. на військові дії як на непереборну силу, оскільки на території Чортківського району, згідно з наказом Міністерства юстиції України від 3 травня 2022 року №1760, працювало 25 нотаріусів, які мають право вчиняти нотаріальні дії в умовах воєнного часу. До того ж на території Тернопільської області активних бойових дій не відбувалось.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Тернопільського апеляційного суду апеляційну скаргу Г. залишила без задоволення, а рішення Бучацького районного суду від 13 червня 2023 року – без змін.
