Актуальність проблематики фінансової відповідальності зумовлена викликами новітньої доктрини та практики щодо встановлення місця вказаної категорії в системі права, визначення юрисдикції спорів, пов’язаних притягненням порушників до такого виду юридичної відповідальності, а також реалізацією пов’язаних правових інститутів, які нещодавно виникли в практиці правозастосування і спрямовані на гарантування інтересів національної безпеки та характеризуються наявністю суспільного резонансу.
Про це зазначила секретар судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Раїса Ханова під час Міжнародної науково-практичної конференції «Вороновські читання: Євроінтеграційний вектор регулювання публічних фінансів в умовах воєнного стану».
Фінансова відповідальність за порушення фінансового законодавства є формою реалізації державно-владного примусу, що виникає у разі вчинення порушення приписів фінансово-правових норм і полягає в застосуванні спеціально уповноваженими державними органами до правопорушників передбачених законом санкцій. Така відповідальність є комплексною категорією, що складається з порівняно відокремлених блоків залежно від інституційної належності фінансово-правових норм, які порушуються під час вчинення протиправного діяння у сфері фінансової діяльності держави. Ці блоки деталізуються в процесі кодифікації окремих інститутів фінансового законодавства.
Доповідачка навела як приклад справу про фінансову відповідальність за ст. 265 КЗпП України (постанова об’єднаної палати КАС ВС від 22 грудня 2020 року у справі № 260/1743/19). Іншим прикладом є справи щодо неможливості притягнення до фінансової відповідальності під час надання субвенцій із Державного бюджету України, за умови відсутності вини платника в умовах збройної агресії проти України (наприклад, постанова КАС ВС від 31 травня 2019 року у справі № 820/4728/17).
Суддя звернула увагу на ознаки, що вказують на природу фінансової відповідальності як самостійного виду відповідальності та які можна вважати критеріями її відмежування від інших видів юридичної відповідальності:
– мета (гарантування національних інтересів, забезпечення загального добробуту, запобігання вчиненню правопорушень, покарання порушників);
– юридичне закріплення (спеціальні положення нормативних актів фінансового права);
– підстави притягнення до відповідальності;
– форма правореалізації (примус у контексті фінансової діяльності держави);
– наявність спеціальних суб’єктів правозастосування (спеціально уповноважених контролюючих органів);
– застосування особливих процедур, установлених спеціальними нормами фінансового права;
– обмежувальні наслідки, закріплені санкціями відповідних юридичних норм.
Раїса Ханова також зупинилася на основних принципах фінансово-правової відповідальності, серед яких:
– фундаментальні загальноправової спрямованості;
– формально-юридичні логічні;
– спеціальні принципи податкового права;
– спеціальні принципи здійснення митної справи;
– спеціальні правореалізаційні.
Фінансова відповідальність, як зауважила доповідачка, втілюється на практиці через фінансові санкції, що реалізується шляхом застосування спеціального фінансового впливу (пеня, штраф, припинення фінансування, закриття поточних рахунків тощо). Йдеться про санкції, запроваджені за порушення норм податкового та митного права. Крім того, фінансова складова наявна також у персональних політико-економічних санкціях.
Насамкінець суддя зазначила, що фінансова відповідальність є самостійним видом юридичної відповідальності, що реалізується через фінансові санкції та характеризується особливими ознаками і принципами правореалізації. Водночас персональні політико-економічні санкції потрібно розглядати як такі, що хоча відзначаються комплексною природою, але за своїми наслідковими характеристиками мають фінансово-правову сутність.
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Ігор Олендер висвітлив питання щодо застосування концепції вини у податкових відносинах. Він нагадав, що у ст. 67 Конституції України закріплено конституційний обов’язок кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Йдеться про вказаний обов’язок усіх платників у межах податкової юрисдикції України, а не лише громадян, який є безумовним у податкових правовідносинах і впливає на імплементацію інституту фінансової відповідальності, включаючи застосування концепції вини.
Доповідач зауважив, що зараз платник не обмежений у виборі законних способів ведення господарської діяльності. З урахуванням принципу офіційності суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі. Тому такі критерії мають поширюватися на господарську діяльність платника податків і, зокрема, на підготовку до неї під час вибору контрагентів, а також на ведення податкового обліку під час складання первинних документів і розрахунку на їх підставі розміру податкових зобов’язань. Саме такий підхід є панівним у судовій практиці.
На думку судді, після всіх змін ПК України досі не містить визначення поняття «вина». Відповідно до оновленої редакції п. 109.1 ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (зокрема осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб’єктів у випадках, прямо передбачених ПК України.
Крім того, у п. 109.4 ст. 109 ПК України встановлено відповідальність за вчинення податкових правопорушень контролюючими органами незалежно від наявності вини. Притягнення платника податків до відповідальності за вчинення податкового правопорушення можливе за відсутності в діянні вини податкових правопорушень, закріплених у п. 112.1 ст. 112 ПК України. Концептуально законодавець у п. 109.1 ст. 109 ПК України заклав тлумачення вини як кваліфікуючої ознаки податкового правопорушення. Необхідною підставою для притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючим органом у врегульованих п. 109.3 ст.109 ПК України випадках вини платника, яка означає, що особа мала та може дотримуватися закріплених ПК України правил і норм.
Відповідно до п. 109.3 ст. 109 ПК України вина є необхідною умовою притягнення платника податків до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення у випадках, регламентованих п. 119.3 ст. 119, п. 123.2–123.5 ст. 123, пунктами 124.2, 124.3 ст. 124, п. 125-1.2–125-1.4 ст. 125-1 ПК України. Йдеться про вичерпний перелік складів податкових правопорушень, що передбачають вину – умисел на їх вчинення та для притягнення до відповідальності за які встановлюється вина платника податків. Наведений підхід, за словами Ігоря Олендера, вже можна простежити в постанові КАС ВС від 3 серпня 2023 року у справі № 520/22505/21.
Також доповідач акцентував, що у ст. 112 ПК України встановлено підстави, за яких особа вважається винною: установлення можливості дотримання особою правил і норм, за порушення яких Кодексом передбачена відповідальність, але невжиття цією особою достатніх заходів щодо їх дотримання; доведення контролюючим органом того, що, вчиняючи дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності. Як приклад суддя навів постанову КАС ВС від 8 грудня 2022 року у справі № 520/9294/21 та постанову від 22 серпня 2023 року у справі № 520/18519/21.
Під час виступу Ігор Олендер звернув увагу і на ст. 123 ПК України, яка стосується визначення суми податкового зобов’язання в контексті застосування, зокрема, концепції вини.
