Розглянуто дві правові позиції Верховного Суду щодо компенсація понесених витрат стороною на професійну правничу допомогу. Зауважується, що ВС підкреслив, що та обставина, що заявник не надав суду примірника договору про надання правової допомоги адвокатом не спростовує факту понесення ним витрат на правничу допомогу саме у цій справі, а не іншій, оскільки заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано інші належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги, виданий на підставі договору про надання правової допомоги; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю; квитанції до прибуткового касового ордера. Крім того, відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Правова позиція № 1: За обставинами цієї справи не викликає сумнівів, що при розгляді справи у суді як першої, так і апеляційної інстанцій заявнику надавалася професійна правова допомога адвокатом на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року.

Джерело №1.: Постанова КЦС Верховного Суду від 23 грудня 2021 року по справі № 755/7943/20-ц. - URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102221585

ВС підкреслив, що та обставина, що заявник не надав суду примірника цього договору про надання правової допомоги адвокатом не спростовує факту понесення ним витрат на правничу допомогу саме у цій справі, а не іншій, оскільки заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано інші належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року, виданий на підставі договору про надання правової допомоги від 03 березня 2020 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року; квитанції до прибуткового касового ордера № 14, № 2 і № 3.

Квитанції до прибуткового касового ордера, надані заявником у розпорядження суду, є належним доказом понесення ним витрат на правничу допомогу. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні судових витрат на правничу допомогу підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу з органу ДВС на користь заявника у розмірі 6 200,00 грн.

ВС зазначив, що посилання заявника у касаційній скарзі на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, є необґрунтованими, оскільки в указаній справі Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, потрібно надати суду договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, які свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, і оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Тобто, Верховний Суд сформулював висновок про те, які документи можуть бути подані для підтвердження складу та розміру витрат, пов’язаних з оплатою правової допомоги. Цей перелік не є вичерпним. Питання оцінки достатності доказів, поданих у підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу чи тих, які будуть понесені, перебуває у межах дискреції суду.

Заявником на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу надано належні та допустимі докази, а саме: ордер на надання правничої (правової) допомоги від 04 червня 2020 року, виданий на підставі договору про надання правової дороги від 03 березня 2020 року; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 16 грудня 2004 року; квитанції до прибуткового касового ордера № 14, № 2 і № 3.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду і не дають підстав вважати, що судом порушені норми процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін. 

Правова позиція № 2: Розглядаючи справу, ВС зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Джерело №2.: Постанова КЦС Верховного Суду від 24 січня 2022 року по справі № 757/36628/16-ц. - URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/102747897

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Варто зауважити, що на підтвердження обставин понесення витрат на правничу допомогу відповідачем було долучено договір про надання правничої допомоги, додаток до договору про надання правничої допомоги, рахунок на оплату, попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, яка надана адвокатом за договором про надання правничої допомоги від 2 вересня 2020 року, акт приймання-передачі правничих послуг за договором від 2 вересня 2020 року та довідка про оплату грошових коштів за надання професійної правничої допомоги.

ВС зазначив, що вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції дослідив подані на підтвердження відповідних витрат докази, перевірив доводи сторін, у тому числі заперечення відповідача щодо розміру заявлених до стягнення вимог та їх співмірність, надав оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про часткове задоволення цієї вимоги з урахуванням вимог пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду апеляційної інстанції, які знайшли обґрунтовану оцінку у мотивувальній частині рішення, та переважно зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд залишив додаткову постанову апеляційного суду без змін.