В теперішній час в Україні продовжують існувати експертні служби, які свою діяльність здійснюють в одних відомствах зі слідчими підрозділами, які зацікавлені в розкритті злочинів та доведеності вини підозрюваного у справах. Так, у складі Служби безпеки України як відомства, яке здійснює досудове слідство працюють судові експерти, в системі МВС об'єднані Експертна служба та Національна поліція України як орган, який здійснює досудове слідство, в системі Міністерства оборони створена військова поліція, яка буде здійснювати досудове розслідування і працюють судові експерти відповідно до Закону України "Про судову експертизу" тощо. Також, заплановано створення експертної служби і у складі антикорупційних органів в державі: НАБУ та ДБР. Однак, згідно з ч. 2 ст. 69 КПК України не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від сторін кримінального провадження або потерпілого. Європейський суд з прав людини у справі «Проскурніков проти росії» (заява № 48364/11), вказав, що судова експертиза, виконана експертами правоохоронних органів, які ведуть розслідування кримінальної справи, ставить під сумнів справедливість вироку.
Наявність на теперішній час обставин коли у якості прикладу - сторона обвинувачення (районний відділ (управління) поліції) та експерт Науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України є працівниками одного відомства - Міністерства внутрішніх справ України, яке здійснює контроль за діяльністю досудового розслідування кримінальних проваджень в Національній поліції України та, як наслідок, зацікавлено в розкритті злочинів та доведеності вини підозрюваного у справі - створює умови за яких виконана експертами системи МВС України судова експертиза в подальшому може ставити під сумнів справедливість вироку через не дотримання правових позицій ЄСПЛ та ч. 2 ст. 69 КПК України.
Пункт 16 рішення ЄСПЛ, розділ оцінка суду: Суд повторює, що основним аспектом права на справедливий судовий розгляд є те, що кримінальний розгляд має бути змагальним і має бути рівність сторін між звинуваченням та захистом, що вимагає «справедливого балансу» між ними: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу в умовах, які не ставлять її в невигідне становище щодо її опонента або опонентів (див., серед багатьох інших джерел, Kress v. France [GC], № 39594/98, § 72, ECHR 2001 - VI). Легко зрозуміти, що мають виникнути сумніви, особливо у обвинуваченого, щодо нейтральності експерта, коли саме його чи її звіт фактично спонукав до порушення кримінального переслідування (див. Bönisch v. Austria, 6 травня 1985 р., § 32, Series A № 92).
В Україні як колишній країни Радянського Союзу досі існує державна монополія на проведення криміналістичних експертиз, медичних експертиз та психіатричних експертиз в державі (стаття 7 Закону України "Про судову експертизу"), хоча в Україні багато приватних медичних лікарень, а також установ де здійнюється нагляд за хворими у тому числі особами, які мають психіатричні захворювання. Який сенс в узурпації спеціальних знань, коли шляхом ліцензійного регулювання, суб'єкти господарювання, які мають можливість якісно виконувати експертну роботу, могли би розвантажити державні експертні установи по вказаних видах судових експертиз?
Для довідки: рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Порядок виконання рішень ЄСПЛ регулюється Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Законом України «Про виконавче провадження», іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом.
Фабула справи ЄСПЛ «Проскурніков проти росії» (заява № 48364/11) згідно з перекладом викладеним на сайті ECHR: Ukrainian Aspect. З текстом рішення ЄСПЛ у справі «Проскурников проти росії» (заява № 48364/11) мовою оригніалу можна ознайомитися за посиланням:
Геннадій Проскурников обіймав посаду головного лікаря міської лікарні, коли Управління з податкових злочинів обласного управління внутрішніх справ провело перевірку цієї установи. За підсумками заходу головлікарю було пред'явлено обвинувачення у зловживанні службовим становищем і розтраті.
Пізніше для визначення розміру збитків від злочину було проведено судово-економічну експертизу. Висновок був доданий до матеріалів справи як доказ. При цьому експертом була особа, яка раніше також брала участь у перевірці лікарні.
Г. Проскурников подавав клопотання про вилучення висновку з доказів і призначення незалежної експертизи, але суд відхилив прохання, посилаючись на відсутність такої можливості.
У суді підозрюваний не визнав своєї провини. Він наполягав, що експертний висновок не був об'єктивним. Проте суд виніс обвинувальний вирок і призначив лікарю покарання у вигляді позбавлення волі. Крім експертного висновку, суд заснував своє рішення на показаннях свідків, серед яких були колеги підсудного і пацієнти. Вищі суди залишили вирок у силі.
Тоді Г. Проскурников звернувся до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 6 (Право на справедливий суд) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, засуджений скаржився на те, що суд першої інстанції відмовився призначити незалежного судового експерта, а вирок ґрунтувався на висновках співробітника правоохоронного органу, який брав участь у перевірці, за підсумками якої йому були пред'явлені обвинувачення. На думку заявника, експертний висновок зіграв ключову роль у винесенні обвинувального вироку, тому кримінальне судочинство у його справі не було змагальним.
ЄСПЛ нагадав, що справедливий судовий розгляд має бути змагальним і гарантувати рівність сторін. Високі судді були солідарні із заявником в частині сумнівів в неупередженості експерта, оскільки його висновки призвели до порушення кримінальної справи.
Експертний висновок стосувався складу злочину, тому доводи уряду про те, що ці висновки не мали вирішального значення для винесення вироку, були непереконливими. При цьому Г. Проскурников не міг оскаржити призначення перевіряючого як експерта і поставити перед ним запитання, а також був позбавлений можливості оскаржити це в суді.
З огляду на це суд у Страсбурзі констатував порушення ст. 6 Конвенції. При цьому постановив, що виявлення порушення становило достатню компенсацію завданої моральної шкоди.